Сегодня, 16:07
15
Протокол додаткового допиту обвинуваченого
м. Київ 19 жовтня 1972 р.
Ст. слідчий слідвідділу КДБ при РМ УРСР майор Кольчик (?) з участі начальника відділу Прокуратури УРСР ст. радника юстиції Малого
в приміщенні слідвідділу КДБ при РМ УРСР
з додержанням вимог ст. ст. 143, 145 і 146 КПК УРСР допитав обвинуваченого
Дзюбу
Івана Михайловича
Дані про особу обвинуваченого маються в справі
Допит почато в 9 год. 45 хв.
Закінчено в 19 год. 15 хв.
З перервою на обід з 13-00 до 14-00
Запитання прокурора: На допиті 29 вересня 1972 року Ви показали, що в 1965-1969 роках написаний вами документ антирадянського змісту «Інтернаціоналізм чи русифікация?» давали для ознайомлення Берднику, Белшевіц, Кондрат, Мартиненко та іншим особам. Уточніть, за яких обставин, з якою метою Ви давали цей документ згаданим особам, кого ще знайомили з ним?
Відповідь: На допиті 29 вересня цього року та на інших попередніх допитах я показав, що, написавши попередній варіант роботи «Інтернаціоналізм чи русифікація?», я знайомив з ним, це було десь у листопаді 1965 року, Коцюбинську Михайлину, Тименка Григорія та Франко Зиновію. Не пригадую точно, хто саме – Тименко чи Франко – зробили на моє прохання передрук цієї роботи. Добре пам'ятаю, що про свою роботу над згаданим документом, я розповідав також Сверстюкові Євгену, але чи давав йому в той час для ознайомлення цей, попередній варіант роботи «Інтернаціоналізм чи русифікація?» – точно сказати не можу, але цілком можливо, що давав.
Після написання останнього варіанту «Інтернаціоналізму чи русифікації?» я ознайомив з ним таких осіб:
1. Франко Зиновію Тарасівну, вона десь в грудні 1965 року на моє прохання передрукувала згадану роботу і на її прохання один примірник я віддав їй.
2. Тоді ж, у 1965 році на прохання Бердника Олександра Павловича я дав йому один примірник цієї роботи.
3. В 1966 році до Києва із м. Риги приїздила моя знайома поетеса Белшевіц Візма, якій я на її прохання дав один примірник роботи «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
4. В тому ж 1966, або напочатку 1967 року мій знайомий – Кабалюк Андрій Тимофійович зробив на моє прохання палітурки до кількох примірників цієї роботи. Ці примірники я давав Кабалюкові і він їх повернув мені, очевидно, прочитавши цю роботу.
5. Десь в 1966 році до Києва приїздила і зупинялася у нас подруга дружини із м. Львова Кондрат Іванна. Я давав їй примірники згаданої роботи і вона ознайомилася з ним у мене дома. З собою вона його не брала.
6. Десь в кінці 1967 чи напочатку 1968 року до мене додому прийшов Ткаченко Борис. Він, як виявилося, був знайомий з скульптором – Гончаром Іваном Макаровичем, приніс від нього записку, в якій Гончар, як пригадується просив щось для Ткаченка – здається ознайомитись з його оповіданнями, які приніс мені. В розмові з Ткаченком останній сказав, що чув про мою роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і попросив мене дати йому примірник. Я дав йому цієї роботи, попросивши, щоб він мені її повернув. Але він мені її так і не повернув і взагалі після цього я Ткаченка більше, здається, і не бачив.
7. У 1967-1968 роках до мене додому неодноразово приходив лікар за Вінниці – Покидько Іван Арсенович, якому я на його прохання давав деяку наукову літературу, в тому числі і матеріали «самвидаву». Тому я теж дав два примірники «Інтернаціоналізму чи русифікації?».
Другий примірник я йому дав тому, що забув, що вже дав тому цю роботу. Згадані примірники Покидько мені не повернув.
8. Десь в 1968 році до мене додому прийшов мій знайомий, Мартиненко Олександр, якому за його проханням я також дав примірник «Інтернаціоналізму чи русифікації?» і він мені його не повернув.
9. Тоді ж, у 1968 році у мене дома мій брат – Дзюба Віктор Михайлович попросив у мене ознайомитись з цією роботою. Я дав йому цю роботу і він ознайомився з нею, не беручи з собою.
Про мої стосунки з названими особами я розповідав уже на попередніх допитах. Зараз я пригадав ще кілька осіб, яким я давав «Інтернаціоналізм чи русифікацію?». Це такі особи:
1. Пугач, ім’я та по-батькові його не пригадую, раніше працював якимось референтом в АН УРСР, а останнім часом – у Товаристві охорони природи. Ще десь у 1966 році він звернувся до мене з проханням подарувати йому примірник «Інтернационалізму чи русифікації?» и я дав йому машинописний примірник цієї роботи, зробивши на ньому, як пригадую, дарчий надпис. З Пугачем я знайомий мало, знав його як співробітника АН УРСР, будь яких розмов з національного питання з ним не мав. Крім згаданої роботи ніяких «самвидавівських» документів йому не давав і чи мав він їх – не знаю.
2. Кулиняк Данило – поет із Сумщини. Він приблизно в 1967 році приїздив до Києва, заходив до мене до дому і в розмові зі мною попросив дати йому примірник «Інтернаціоналізму чи русифікації?». На його прохання я дав йому машинописний примірник, якого він не повернув. Кулиняка я знав як поета, відносини у мене з ним були нормальні. Ніякої іншої «самвидавівської» літератури я йому не давав, і не знаю, чи він її мав.
3. Пархоменко Павло Тихонович – знаю його давно. Раніше він працював в Донецькому педінституті, де я навчався, а зараз мешкає в місті Києві, працює вчителем. Зустрічався з ним у Києві рідко – 1-2 рази у рік. Десь у 1966 чи у 1967 році він приходив до мене до додому і на його прохання я дав йому машинописний примірник «Інтернаціоналізму чи русифікації?». Чи повернув він мені цей примірник – я не пам’ятаю. Іншої «самвидавівської» літератури я Пархоменкові не давав, чи мав він її – я не знаю. Будь-яких розмов політичного характеру у нас з Пархоменком не було.
Не виключено, що я давав ще декому із своїх знайомих для ознайомлення мою роботу, але кому саме – зараз не пам’ятаю.
Із іноземців, як я уже детально показував на попередніх допитах, я лише Мушинці (громадянину Чехословаччини) дав примірник попереднього варіанту «Інтернаціоналізму чи русифікації?» у листопаді у Коцюбинської Михайлини. Чи знала Коцюбинська про те, що я Мушанці дав цю роботу – точно не пригадую.
Після того, як мені стало відомо про те, що на кордоні у Мушинки ця робота була вилучена, я уникав навіть розмов з іноземцями про неї.
Але під час приїзду до Києва у 1967 році мовознавця із Праги – Куримського Андрія, він приходив до мене додому і на його прохання я показав йому примірник «Інтернаціоналізму чи русифікації?», з яким він у мене в квартирі побіжно ознайомився.
Іншим іноземцям я цієї роботи не давав.
Десь в кінці 1967 року хтось із моїх знайомих, не пригадую, хто саме, сказав мені, що чув по радіо «Свобода» про те, що моя робота «Інтернаціоналізм чи русифікація?» потрапила за кордон і там готується до видання. Яким чином вона туди потрапила – я не знаю. Особисто я до її передачі за кордон непричетний і коли б мені було щось відомо про намір передати її туди, то я і заперечував проти цього.
Десь, як я пригадую, у 1968-69 році до Києва приїздив мій знайомий з Чехословаччини – Бача Юрій.
Під час зустрічі зі мною він говорив мені, що ще десь в 1966 році він приїздив в Ужгород і там від когось, не говорив від кого саме, одержав мою роботу «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку вивіз до Чехословаччини. Кому він там її дав і чи не цей примірник потрапив дальше на Захід – я не знаю.
Запитання прокурора: На допитах 12 вересня та 3 жовтня 1972 року ви показали про ваші стосунки з Рубаном Василем. Що ви можете доповнити до своїх попередніх показів про нього?
Відповідь: На попередніх допитах я вже розповів про характер моїх стосунків з Рубаном Василем та про те, що в кінці 1970 років чи на початку 1971 року від Світличного я одержав для ознайомлення машинописні тексти автобіографічної повісті чи роману Рубана та нарису з Історії України. Ці тексти я повернув Світличному. Я також вже розповів по те, що зі своїм змістом згаданий нарис з історії України перегукується з описовою частиною вилученої у Сверстюка «Програми укомуністів», з якою я ознайомився під час слідства, зокрема там дається одинакова оцінка революції 1917-18 років на Україні.
Що ж до автобіографічного твору Рубана, то в доповнення до своїх попередніх показів хочу добавити лише те, що, як я зараз згадав, в ньому було зазначено, що автор забороняв друкувати цей твір до свого арешту.
Будь-якої розмови про цей його автобіографічний твір у мене не було.
Чи є Рубан автором нарису з історії України, який давав мені Світличний разом з автобіографічним твором Рубана, - я не знаю.
Запитання прокурора: Що вам відомо про видання та поширення нелегального журналу «Український вісник»?
Відповідь: На попередніх допитах я вже показав і зараз категорично стверджую, що ні до видання, ні до поширення «Українського вісника» я ніякого відношення не маю і негативно ставлюся до нього взагалі.
Вперше про існування цього журналу я довідався десь навесні 1970 року від Франко Зіновії. Тоді вона сказала мені, що має цей журнал, в якому подано матеріал і про мене. Здається вона ж мені сказала, що журнал видається у Львові і тим займається Чорновіл. Вона принесла мені на роботу машинопис першого номеру цього журналу і я ознайомився з ним. Пам’ятаю лише, що в ньому подавались викривлені факти про мою заяву в «Літературній Україні», зокрема твердилося, що я нібито зробив заяву з умовою, що її не публікуватимуть. Журнал я повернув Франко, нікого з ним не знайомив. Влітку чи восени 1970 року, а можливо навесні навіть 1971 року Плахотнюк Микола приніс до мене додому і запропонував ознайомитись з машинописним примірником одного з наступних (не пригадую якого саме) номерів «Українського вісника». Я побіжно переглянув його і десь наступного дня повернув Плахотнюкові, який знов зайшов за ним до мене додому. Які саме матеріали були вміщені в цьому номері «Українського вісника» я зараз пригадати не можу.
Пізніше, вірніше сказати, десь у 1970 році, я мав з приводу «Українського вісника» розмову з Світличним Іваном. Із розмови з Світличним я зрозумів, що він знає про вихід цього журналу і я і він вважали, що займається цим журналом Чорновіл. Так само, як і я, Світличний негативно ставився до факту виходу цього журналу. Наскільки я зрозумів Світличного, він до цього журналу також не мав ніякого відношення.
З самим Чорноволом розмови по «Український вісник» у мене не було. Хоч після початку виходу «Вісника» я двічі бачився з Чорноволом, але обоє мі обминали цю тему.
Я не чіпав цієї теми через те, що не хотів ні в якій формі бути причетним до цієї справи, а він з якихось своїх міркувань, можливо, відчуваючи моє негативне ставлення до нього.
Протокол прочитав. Покази записані правильно. Хочу уточнить, що Пархоменко Павло Тихонович приходив до мене не додому, а на роботу.
І.Дзюба
Допитали:
Ст. слідчий слідвідділу
КДБ при РМ УРСР майор Кольчик
Начальник відділу Прокуратури УРСР
старший радник юстиції
Малий
http://revizor.ua/news/presidents/20120220_dzyuba_ussr
